Морський вимір безпеки України

08.01.2018 09:30

2017-й, оголошений роком Військово-Морських сил України, минає. Які загрози є з морського напрямку для України сьогодні, що маємо в активі, і чого слід чекати надалі? Адже доступ України до моря, як європейської морської держави й одного із світових виробників продовольства, надалі залишається критичним.

Не випадково, мабуть, лише протягом останніх місяців 2017 року в Києві та Львові відбулося аж п’ять міжнародних конференцій і круглих столів, на яких за участю провідних вітчизняних і західних експертів оцінювалися питання безпеки, зокрема в морському напрямку. Адже внаслідок російської агресії країна вже зазнає великих економічних збитків.

Акцент на морській складовій також не був випадковим, якщо згадати важливість для економіки України безперебійного функціювання каналу морських перевезень через порти п’яти приморських областей материкової України: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької. Йдеться про комунікації із зовнішнім світом, експорт та імпорт, розвиток національної економіки й національну безпеку.

Чинна Воєнна доктрина України покладає захист країни від агресії з морського напрямку, контроль морської обстановки в прибережних водах і забезпечення національних інтересів у межах виключної економічної зони на ВМС ЗС України. Тому не випадково один із перших ударів російської гібресії, що у 2014 році розпочалася саме з морського напрямку, був спрямований, власне, на нейтралізацію ВМСУ.

Унаслідок агресії РФ Україна тимчасово втратила у 2014-му Кримський півострів і значну частину морського потенціалу, що дорівнює її річному ВВП. До того ж значно ускладнився доступ до українського шельфу Чорного та Азовського морів, де розвідано значні запаси корисних копалин: понад 30% загальних запасів вуглеводнів України. З них видобуто лише 4% вуглеводнів, тоді як із родовищ на суходолі значно більше — до 70%.

Втрата до 70% кораблів і берегової інфраструктури позбавила ВМСУ можливості протидії подальшому захопленню РФ уже в березні 2014 року усієї морської інфраструктури газовидобувної компанії «Чорноморнафтогаз» (зокрема, новітні самопідіймальні бурові платформи «Петро Годованець» і «Незалежність»). Такі дії підпадають під визначення «морське піратство».

Обмежуючи доступ України до природних ресурсів у межах власної міжнародно визнаної виключної морської економічної зони, агресор активно використовує захоплену інфраструктуру для незаконного, під охороною військових кораблів ФСБ і ЧФ РФ, видобутку газу на українському шельфі Чорного моря. Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Марі Йованович цілком слушно назвала це «крадіжкою, що наразі триває».

Поряд із цим окупанти розмістили на захоплених платформах електронну розвідувальну апаратуру, що дає змогу контролювати повітряну, надводну та підводну обстановки в північно-західній частині Чорного моря. А під час спроби наблизитися до платформ російські військові навіть обстріляли зі стрілецької зброї катер ДПС і патрульний літак ВМС України.

Виступ Посла США на конференції з морської безпеки України

Наша країна також втрачає через незаконне привласнення Росією коштів за прохід торговельними судами Керченською протокою, фарватер якої проходить у межах міжнародно визнаних територіальних вод України. За оцінками вітчизняного Міністерства інфраструктури, суми збитків становлять до $100 млн щороку, починаючи з 2014-го.

Грубо порушуючи норми міжнародного морського права і Конвенції ООН про свободу мореплавства, РФ і далі будує Керченський («Кримський») міст, висота прольоту якого не дає великим вантажним суднам класу «Панамакс» проходити до Азовського моря. Отже, із 24 травня 2017 року прохід таких суден припинено.

Оскільки «панамакси» заходили лише до українського Маріуполя, стає очевидним, що прихованою метою будівництва РФ Керченського мосту є намір дістати засіб впливу на українські експортні перевезення (метал, зерно тощо). За попередніми оцінками, зазначене обмеження означає втрати лише експорту українського металу до США на 1 млн тонн щороку.

Отже, Росія штучно обмежує мореплавство Керченською протокою та доступ до українських портів на Азовському морі, через які Україна торгує із 120 країнами світу, передусім із США. За даними Міністерства інфраструктури України, уже спостерігається зменшення кількості заходжень суден до портів Маріуполя та Бердянська, унаслідок чого падають економічні показники цих підприємств.

Зі свого боку, це негативно впливатиме на розподіл руху експортної агропродукції та вже призводить до значних збитків у зазначених українських портах на Азовському морі. Так, лише у 2017-му Бердянськ втрачає 448,7 тис. тонн вантажопотоку, а Маріуполь — 705 тис. тонн, відповідно зменшаться прибутки та надходження до державного бюджету.

Очевидно, що відтепер перевізники змушені фрахтувати судна менших розмірів, що означатиме подорожчання перевезень кожної тонни вантажів. Так само внаслідок суттєвого зростання вартості фрахту морських суден, що відповідатимуть умовам стосовно обмеження проходу Керченською протокою, значно погіршиться зернова логістика.

Виступ А.Віннікова

Іншим проблемним питанням є незаконні заходження суден різних країн до портів тимчасово окупованого Криму. Потрібні спільні зусилля України та країн-партнерів щодо подальшого обмеження цього, а також перевалки вантажів на рейдах.

Як бачимо, з огляду на особливості гібридної агресії Росії, зусиль лише ВМСУ, до того ж послаблених через втрати в Криму, для забезпечення інтересів країни на морі виявляється недостатньо, оскільки агресор для економічного послаблення України від самого початку системно використовує низку невійськових і прихованих засобів.

Крім цього, РФ постійно посилює свій Чорноморський флот і військове угруповання на окупованому Кримському півострові, які отримують нові сучасні системи озброєння та бойової техніки. Тож у радіусі ураження російських ракет опинилася не лише Україна, а й Румунія, Болгарія, Туреччина та більшість країн Європи.

Пасивність Заходу та слабка реакція на анексію Криму зумовила подальшу агресію Москви в Сирії, де вона відпрацьовувала сценарії тиску й впливу на ЄС, успішно спрямовуючи потоки біженців до Європи, що спричинило там відомі кризові явища. РФ досягла тактичної мети та заблокувала будівництво на Близькому Сході конкурентних для Газпрому проектів катарського й іранського експортних газогонів до країн ЄС.

Навіть більше, попри заяви про виведення військ із Сирії, Москва продовжує експансію в регіоні. Про це свідчать останні угоди про оренду РФ військово-повітряних баз у Єгипті та плани щодо можливості російського воєнного втручання в Лівії, Судані або Ємені. У будь-якому разі для таких цілей РФ буде потрібен окупований український Крим. Отже, небезпека для України з морського напрямку зберігатиметься.

У цьому сенсі цікавою є позиція НАТО, яку останнім часом активно висловлює Александер Вінніков, голова представництва Північноатлантичного Альянсу в Україні. За його словами, НАТО уважно стежить за подіями в Чорноморському регіоні й сьогодні значно збільшив свої зусилля. Вінніков також наголосив на стратегічній важливості Чорного моря та збільшенні у 2015–2017 роках уваги Альянсу саме до морської складової безпеки в регіоні.

З огляду на певні часові обмеження Конвенції Монтре щодо перебування в Чорному морі кораблів нечорноморських держав, Альянс проводить гнучку політику постійної присутності в регіоні. Там майже безперервно перебуває один сучасний ракетний есмінець або фрегат ВМС США, Великобританії чи Франції, змінюючи один одного. Останнім 28 листопада прибув ракетний есмінець 6-го флоту США «Джеймс Вільямс», який заходив до Одеси.

Есмінець ВМС США James E. Williams в Одесі

Візити кораблів НАТО до українських портів із проведенням спільних з українськими моряками тактичних тренувань за стандартами Альянсу є свідченням підтримки України. НАТО надає практичну допомогу ВМСУ, які є першочерговим пріоритетом в оборонній реформі родів військ ЗСУ. Тобто йдеться про пілотний проект, успіх якого матиме велике значення для наступного поширення позитивного досвіду на решту ЗС України.

Привабливою залишається ініціатива Румунії щодо створення постійного корабельного з’єднання зі складу ВМС причорноморських країн (крім РФ), США та інших країн НАТО для захисту судноплавства й безпеки в Чорному морі. Однак проти цього виступає Болгарія, і тому про створення флотилії НАТО в Чорному морі поки що не йдеться, «щоб не провокувати Росію».

Зі свого боку, ВМС України й далі підтримують операції НАТО Sea Guardian через обмін інформацією щодо судноплавства в Чорному морі. У перспективі може  стати можливою також участь ВМСУ в операціях ЄС і НАТО в Середземному морі. Проте наразі ВМСУ бракує сучасних кораблів морської зони, здатних діяти у віддалених районах.

Тому Україна має активніше діяти в напрямі відновлення вільного доступу до природних ресурсів у межах своєї морської економічної зони, до власних портів, відстоювання свободи мореплавства, права на самооборону тощо. Загрози з морського напрямку вимагають від України розвитку та розбудови своєї морської та військово-морської компоненти.

Україна має швидко відновити та збалансувати можливості національних ВМС через розбудову надводного флоту, розвиток військ берегової оборони, морської авіації, систем спостереження за надводною обстановкою, підготовку та комплексне забезпечення військ із врахуванням досвіду АТО, практик і стандартів НАТО.

Спільно з експертами зі США та НАТО триває розробка Стратегії розвитку ВМС ЗС України до 2035 року, кінцевою метою якої є створення українського флоту «морської зони». ВМСУ сподіваються на підтримку США й НАТО в  реформуванні та переоснащенні на сучасні види озброєння та військової техніки. Передусім потрібні нові ударні та протимінні кораблі, системи спостереження, нові технології тощо.

Французський фрегат Guepratte (F714) в Одесі

Водночас з огляду на відомі фінансові обмеження воєнного часу першочерговим напрямом відновлення потенціалу ВМС визнано створення легких сил за концепцією «москітного флоту», посилення ударного потенціалу берегової оборони, створення сучасної інфраструктури тощо.

За словами командувача ВМСУ, віце-адмірала Ігоря Воронченка, ідеться про три типи катерів: ударні (пріоритет № 1), мінно-тральні/патрульні (пріоритет № 2), рейдово-амфібійні (приіорітет № 3). Їх слід розглядати в межах концепції «асиметричної відповіді» агресору, який домінує та далі нарощує свій військово-морський потенціал.

Сьогодні в Україні закінчується створення власної протикорабельної крилатої ракети «Нептун», систем контролю повітряної, надводної та підводної обстановки, проекту ракетного катера проекту «Лань». За допомогою НАТО в Очакові створюється Морський операційний центр для управління багатонаціональними силами.

Наприкінці листопада повідомлялося про важливе рішення уряду щодо будівництва потужного військового флоту (зокрема, чотирьох корветів до 2028 року). У 2018-му очікується передача ВМС України двох американських патрульних кораблів типу «Айленд», а також іншого озброєння й техніки.

Утім, на жаль, цього недостатньо, і рік Військово-Морських сил України за великим рахунком залишається роком невиконаних обіцянок і надій, що не виправдалися. Адже ВМСУ не дістали жодного справжнього поповнення, крім річкових бронекатерів, реальна бойова цінність яких на морі є невеликою.

І чи варто сподіватися на виконання чергових урядових обіцянок, якщо два роки поспіль на добудову головного корвета «Володимир Великий», попри щорічні офіційні рішення та обіцянки урядовців, не було виділено жодної копійки? Отже, ВМСУ все ще залишаються поза увагою урядовців.

З огляду на системність і багатоплановість дій РФ проти України на морському напрямку, конче необхідно створити на урядовому рівні нову координаційну структуру з відповідними повноваженнями. На жаль, розуміння важливості морського напрямку для безпеки держави поки що бракує. А Кабмін уже другий рік поспіль не може розглянути проект Морської доктрини України.

На сучасному етапі триває становлення України як суверенної європейської країни та морської держави. Процес відбувається в умовах швидких і змістовних змін системи безпеки в Чорноморському регіоні та глобалізованого світу, навколо якого є вже кілька локальних конфліктів, штучно створених Росією на пострадянському просторі.

Об’єктивна реальність вимагає, щоб для забезпечення миру й стабільності в Чорноморському регіоні Україна діяла спільно зі США і НАТО. Поряд з відновленням військово-морського потенціалу активніше мають відстоювати морські інтереси нашої держави інші структури, насамперед Міністерство закордонних справ, Міністерство інфраструктури України тощо.

Нам потрібна широка суспільна дискусія не лише на тему реінтеграції тимчасово окупованих районів Донбасу (і Криму), а й не менш важливими для безпеки України є питання, що стосуються обстановки на морському напрямку. Громадянське суспільство має активніше залучатися до обговорення причин, які стримують офіційний Київ від цілком виправданої в умовах війни денонсації низки ключових угод із РФ.

Утім, найреалістичнішими є судові позиви до РФ у міжнародних судах, зокрема й щодо незаконного будівництва Керченського мосту, незаконного захоплення інфраструктури компанії «Чорноморнафтогаз» і видобутку газу, щодо відшкодування вартості майна, захопленого агресором у 2014 році в Криму, як державного, так і приватного, та навіть особистого житла офіцерів ВМСУ, які вийшли на материк тощо.

 Довідка: протяжність морського кордону України становить 1355 км (1056, 5 км —Чорне море, 249,5 км — Азовське та 49 км — Керченська протока), вона також має 200-мильну виключну (морську) економічну зону площею 72 тис. км2 із суверенним правом щодо розвідки, розробки та збереження природних ресурсів, проведення іншої економічної діяльності.

Автор: Володимир Заблоцький, ТИЖДЕНЬ